Якщо дитина старша 12 років, то присутність дитини у консульстві у Едмонтоні обов'язкова. Щоб забрати паспорт, у дитини беруть відбитки пальців (дружина забирала дитячий паспорт і вони пройшли цю процедуру). Без дитини паспорт не віддадуть.
Ще пробували винести їй мозок через те, що заяву на паспорт подавав я (батько), а паспорт забирає вона. Типу, в них прийнято, що паспорт має забирати той з батьків, хто подавав заяву. Лиш аргументи: ось дитина, ось свідоцтво про народження, ось її старий паспорт, ось візітор рекорд, ось внутрішній український паспорт дружини, ось агресія до вас стосовно правил, про які ніде не написано, ось агресія до вас стосовно того, що мати не має права забрати паспорт дитини, бо вони придумали собі якусь внутрішню бюрократію, а не керуються законами України. Тож, документи, дитина поряд, яка каже, що живе з мамою і татом і агресія допомогли забрати паспорт. Агресія зіграла важливу роль, це обов'язковий компонент, без нього зараз дуже важко.
Дружина трохи сумувала за Україною, у неї була ностальгія, але візит у консульство став для неї рятівним щепленням. За час, проведений у Канаді, ми вже і забули, що таке український чиновник і як він ставиться до людей.
Задля справедливості скажу, що попередній працівник консульства був приємним чоловіком і палки у колеса не ставив, ніяких правил не придумував і діяв згідно інформації, наданої на сайті консульства. І жіночки-працівниці до нього не підходили, які підгавкують стосовно правил, які ніде не написані і, скоріш за все, існують лиш у їхній уяві. Консульство перетворилось на справжній філіал України, де чиновник - це цар і Бог, а люди, то безправні раби. Лиш скандал допомагає відстояти свої законні права.
