ПОВА́ГА, и, жін.
1. Почуття шани, прихильне ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось. З радості стара як оп'яніла. Їй уперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей (Панас Мирний, I, 1949, 358); Як чоловік і ремісник, він мав велику повагу не тільки в своїм селі, але й широко в окрузі (Іван Франко, I, 1955, 11); Мене захопило Кайтове геройство, я проймаюсь до нього ще більшою повагою (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 60); В батальйоні позаочі Кармазина частіше величали просто Іваном Антоновичем, може, з поваги до його педагогічного минулого (Олесь Гончар, III, 1959, 198);
// Вияв цього почуття. Кожне слово, що говорив я вам, я говорив з найбільшою повагою (Ольга Кобилянська, III, 1956, 235); Кожен рух його був сповнений поваги (Максим Рильський, II, 1960, 237);
// діал. Авторитет. За той час він.. привик глядіти на сина, як на силу, як на якусь повагу, котрої суд мусить мати велику вагу в його ділах (Іван Франко, III, 1950, 77).
(Академічний тлумачний словник укр.мови)
