Українська Манітоба
-
В останні роки в Канаді з’явилися аналоги відомого українцям сервісу "Блаблакар": Poparide, Carpoolworld, Rideshare, Kijiji Rideshare та інші. Але тут дуже залежить, звідки й куди ви їдете. Якщо у велике місто – то варіанти завжди знайдуться, навіть із зручним розкладом, а в маленьке містечко може не бути жодного варіанту кілька днів поспіль. Той, хто вже пожив у Польщі або Німеччині, спитає: чому? Чому в Канаді, такій розвиненій і багатій країні, немає такої розгалуженої та дешевої мережі міжміського транспорту, зокрема залізничного, як у Європі? Причина та сама, що й із соціальними послугами: бо не було великої війни й не було потреби швидко перекидати з місця на місце величезні маси людей. А за своїми потребами на власних машинах канадці їздять досить часто, і мережа шосейних доріг тут розгалужена, величезна й зазвичай її добре доглядають навіть узимку. Утім, щороку багато канадців переїжджають на нові місця заради нової роботи. Якщо треба переїхати та перевезти речі — це можна зробити відносно легко та безболісно завдяки сервісам на кшталт U-Haul, хоча, звісно, це теж недешево, станом на 2022 рік — приблизно 500 канадських доларів (8—15 тис. грн) за переїзд в межах одного міста або істотно більше — якщо в інше місто.
-
Ще складніше з міжміським транспортом. Дехто з новоприбулих припустився такої помилки. Через сайти волонтерів вони сконтактували з канадськими сім’ями, які були готові розмістити їх у себе в якомусь невеликому містечку. "Ну гаразд", думали потенційні емігранти, "ми поживемо в тому невеликому містечку, можливо, згодом знайдемо там собі житло – воно ж там дешевше, ніж у мегаполісі. А в мегаполіс будемо їздити, щоб працювати". Добре, якщо на цьому етапі вони залізли на Гугл-мапи і спробували спланувати поїздки до потенційного місця праці – та із здивуванням з’ясували, що до великого міста, лише за 30-40 км від їхнього житла, транспорту немає жодного! А дехто не з’ясував, і людям довелося вже звертатися за допомогою у волонтерів через тиждень-два проживання на новому місці. Типовий приклад – людина пише у фейсбук-групі: “Добридень, сусіди! Нас тимчасово розмістили в пансіонаті неподалік від міста …, але звідти – 7 км (на Гугл-мапах) до найближчої автобусної зупинки. Чи зможе хтось допомогти та підвозити мене вранці в місто на роботу, а ввечері – назад, доки я знайду постійне житло?” І добре якщо за 7 км – а якщо за 50 км? 100 км? 150 км? Траплялися, на жаль, і такі випадки. Канадські міжміські потяги (мережа VIA Rail) – транспорт досить дорогий і повільний, до того ж він обслуговує лише вузьку смугу вздовж південного кордону. Можна сказати, предмет розкоші, дешевший хіба за літак. Якийсь аналог приміських електричок (GO Transit) є лише між Торонто та найближчими містами. Міжміські автобуси теж обслуговують не так щоб багато напрямків, і знов-таки лише між досить великими населеними пунктами. У більшість маленьких (і не зовсім маленьких) населених пунктів без машини дістатися не можна взагалі. Ніяк.
-
Звідси витікає ще одна проблема – транспорт. Загалом, навіть у канадському місті дуже незручно жити до того, як ви зберетеся придбати або орендувати власний автомобіль. Не те щоб неможливо – я ж якось жив перший рік – але у вас буде істотно менше вільного часу та можливостей. Це в Україні крамниці розташовані досить щільно – в Канаді не так, торговельні квартали навмисно відокремлені й віддалені від житлових, щоб в останніх не було галасу; тому до найближчого харчового супермаркету часто доводиться їхати за кілька кілометрів від домівки.
-
Слабке втручання держави компенсується тим, що в Канаді багато чого роблять на рівні громад – етнічно-релігійних, громад жителів певних районів, громад батьків дітей, що відвідують певні школи, тощо. Українські громади є в кожному великому місті Канади (а також у деяких маленьких), і якщо місто вас приваблює для можливого переселення – є сенс спочатку сконтактувати з громадою (див. посилання у кінці статті).
-
У Канаді нічого такого не було, держава взагалі мало втручалася у приватне життя. Тобто з одного боку, бюрократія не була такою обтяжливою, а з іншого — "за замовчуванням" людина мала розвʼязувати свої потреби сама (ну може, певною мірою за допомогою громади), а не звертатися до держави. Канадські соціальні програми виникли завдяки профсоюзам, а не загальній мобілізації, тому вони накладають на державу менше обов’язків, порівняно з Європою або тим паче з Україною.
-
Щоб зрозуміти ключові відмінності між Канадою та Європою, треба згадати, що кілька століть поспіль до Північної Америки їхали саме ті, хто не хотів, щоб там було, як у Європі або “в старому краю”. Тому на новому місці переселенці намагалися не повторювати ту частину європейського досвіду, яку вони сприймали як обтяжливий або небезпечний для себе. Так, у Канаді (як і в США) немає аристократії, вільна конкуренція між релігійними конфесіями де-факто існувала вже з ХІХ століття (хоча і з певними складнощами), а бюрократія – не така дошкульна, як, наприклад, у Німеччині. До того ж влада в Канаді – не така централізована, як у будь-якій країні Європи, і багато речей вирішують провінційні, а не федеральний уряд. Тож у певних випадках, якщо в одній провінції жити не сподобалося (податки, клімат, мова тощо), можна "емігрувати" в іншу. Переїзд ніяк не вплине на ваш статус іммігранта або громадянина Канади; але можуть змінитися деякі умови проживання, ба навіть основна мова спілкування з офіційними посадовцями, бо в Канаді є одна цілком франкомовна провінція – Квебек, і одна двомовна – Новий Брансвік. Але водночас дуже багато речей, які в Європі вважають обов'язком держави або які держава оплачує повністю чи частково – в Канаді потрібно оплачувати зі своєї кишені. А деякі звичні для європейця явища важко знайти навіть за гроші. У Європі є досить багато соціальних програм, але вони виникли не на порожньому місці. Першим запроваджувати ці програми став не хто інший, як Наполеон Бонапарт, і не через доброту, а тому, що революція призвела до занепаду мережу церковної благодійності у Франції, а також тому, що треба було стимулювати чимось сім’ї армійських рекрутів (бо який сенс іти служити, якщо сім’я залишиться без годувальника). Система європейських соціальних програм побудована, можна сказати, на крові багатьох воєн, революцій і релігійних конфліктів. Було дуже багато ситуацій, коли людина "не належала собі", держава вимагала від неї певної мобілізації зусиль – що доводилося якось компенсувати соціальною допомогою.
-
Це правда. Ці автобуси, які є, вони ходять порожні. Нема попиту. Просто це дико для новоприбулого , який такого ніколи не бачив і машину поки не може дозволити
-
Як на мене, то банки тут ідеальні. Класичний банкінг. Йдеш в банк по банківські послуги. І ніхто не парить тобі страховку кота чи ще чогось там, квитки на потяг… Ніхто тебе не заставляє щось купувати в банку (під видом, що то обов’язково, йде в пакеті, не можете відмовитись). Як згадаю 🙄
-
Аплікуха )))
