Імміграція до Манітоби
-
Дякую , ми приймаємо рішення разом ( можливо цє і є спроба перекласти частину відповідальності , але якщо є рішення - то ми всі разом їх виконуєм і відповідаємо ).
-
Та ні, я сама здивувалася як -20 або -30 легше переноситься тут, як згадаю -28 в Україні, так наче страшніше було. Що я зрозуміла, так це треба добрий одяг мати, і все
-
Підліткам 15+ років важче, бо вони в Україні вже «обросли» тінейджерскою стаєю. Є друзі, вже може якесь кохання, та ін. І тут тидищ - нова середа, немає друзів. І мову не дуже розумієш, і «повадки в тінейджерській стаі» трошки інші, ніж в Україні. Щоб підліткам легше було, можна, як Дмитро каже, пихати їх в усі можливі актівітіз. Але може бути спротив з їх боку.
-
Як я розумію , погода коли не можливо вийти із дому та лишатися на вулиці , буває але не зовсім довго,цє не 2 місяці як при ковід ізоляції :)
-
👍 підтримую. Діти не можуть керувати батьками в цьому плані, а батьки мають контролювати та радити дітям, як полегшити процес адаптації. Часто діти, навіть підлітки, навіть не розуміють, чому вони поїхали до Канади, адже "в Україні все було дуже добре"
-
Дякую Дмитро .
-
Моїм 7 та 11, взимку ходили на ковзанки, бувають такі івенти безкоштовно у ком'юніті центрах, потім ще їздили кататися на лижах декілька разів, це платно, біля нас є гірка щоб на санчатах кататися. Ще можливо цього року спробуємо на трейли взимку походити, поки що не мали такого досвіду, ходили навесні, влітку та восени. Взагалі, по буднях ми на плавання ходимо, та на футбол ось тільки починаємо ходити і до березня)) Мені здається, як дітей зайняти чимось, то має бути легша адаптація
-
Але це винятки, не більше. Переважна більшість успішно адаптуються, якщо батьки також беруть участь в процесі і допомагають дитині. Племінниця приїхала у 15 років: відразу пішла до Пласту, де знайшла подруг, в школі через півроку почала волонтерити, - і так успішно почалась алаптація. Через 2.5 роки з усмішкою згадує свої страхи, хоч і було нелегко і були сльози після школи, де мало що було зрозуміло відразу, хоч вона ту англійську вчила в Україні дофіга
-
Дякую є над чим поміркувати :)
-
Знаю кілька історій, коли діти 16-17 років не могли адаптуватись і вся сім'я була змушена повернутися до України через депресії, істерики та конфлікти з дітьми. Тут важко щось порадити, але у тих випадках, про які знаю, діти спеціально не хотіли нічого, а батьки "забили" трохи через купу справ, і через півроку почалась катавасія. До року повернулись назад. Тепер жалкують
-
Дякую Юлія , цє саме то що я хотів спитати. Діти не проти, але я хочу зазделегідь підготуватися , для сина - зима цє радість, а вот донька підліток і я дуже турбуюсь.
-
На жаль, форуми тут не популярні, як в Україні (я сама дуже люблю формат форумів і вас розумію :) ). Приєднуйтесь до Фейсбук груп (але там пошук «трошки по-дебільному» (с) зроблений, і мене коабасить, що якщо є цікавий мені пост, то я не бачу всіх нових коментів до поста) та до нової аплікації Gloice - там кльово, все видно, всі коментарі.
-
я так зрозуміла сенс питання- що людина не боїться холодної та довгої зими, але переймається, як в цей час організувати дітей та їх активність. Принаймні, саме це питання мене теж зараз турбує найбільш (як частина їхньої швидкої соціалізації). Я- ще та social bird, знайду себе будь-де, але про дітей, особливо в умовах зими та локдауна, дуже переживаю
-
Я розумію, що Одеса ( де я зараз живу ) майже Маямі , але клімат це добре, а майбутнє для дітей - це зовсім інша справа . Чому MB - тому що за віком інши провінції мені буде важко , а за фахом я Transportation Manager зі стажем майже 22 рока ( мені 43) робив багато часу у міжнародних логістичних компаніях, а Вінніпег - цє великий транспортний хаб в Канаді і я вважаю, що в змозі знати там роботу за фахом ( чи я помиляюсь ? )
