(UA) IT/Tech Ukrainians in Canada
-
💁♂️📰 Замість епілогу 🙏Мені сьогодні багато колег написали що типу « класна стаття 👍, все так і є». І не бачу щоб хтось публічно міг посперечатися з наведеними фактами. А це означає, що в статті вдалось витримати баланс обʼєктивності. І правди. 🤞Залишається лише сподіватися, що це допоможе змінити ситуацію. Тому що Рада і ОП, як подружжя, яке давно перестали любити один одного, але вимушені ділити життя в одній квартирі… нікуди один від одного не дінуться
-
💁♂️📰 А ось і два «побічних ефекти»: 1) Відсутність координації Зі встановленням повного контролю ОП над голосуваннями зникла спочатку необхідність щось узгоджувати навіть зі своїми депутатами, а потім і просто інформувати. Якщо памʼятаєте, то перед війною був формат роботи трійкою: представник Ради — міністр — заступник ОП? Так от, такий формат зник. Тепер заступник ОП (а зараз навіть радник) дає команду міністрові, голові парламентського комітету, що і як треба робити. Метод ефективний, але з часом дав декілька наслідків: 1) люди, відірвані від Ради й настроїв депутатів, давали абсолютно безглузді, або непідготовлені рішення, які навіть найкращий лобіст світу не зміг би провести через парламент; 2) оскільки депутати від влади не відчували навіть найменшої причетності до рішення, вони непублічно й дуже кулуарно зливали їх на рівні голосування. Друга проблема комунікації — це банально журналісти й навіть опозиційні депутати стали не просто першим, а єдиним джерелом інформації про кадрові рішення, ідеї влади, графік засідань Ради й багато що інше. Скажімо, про плани провести першу за два роки фракцію з президентом дізналися зі ЗМІ. 2) Образа. Багато образ Усі перелічені фактори породили банальну людську образу. Відсутність комунікації, ігнорування навіть найменш впливовими співробітниками ОП смс від депутатів, постійне невдоволення роботою та багато-багато невиконаних обіцянок вплинули на загальні настрої. Плюс уже неприкрита ненависть ОП до депутатського корпусу стала рольовою моделлю для інших гілок влади. У першу чергу КМУ та правоохоронних органів. Які теоретично підзвітні Раді, а на практиці навіть не збираються приходити на засідання профільних комітетів. Або коли Раду змушують підняти зарплату Комісії з цінних паперів, незважаючи на те, що вона вже двічі відмовилася це робити. Просто тому, що голова Комісії — друг впливового чиновника ОП. Квінтесенцією стало рішення уряду заборонити нардепам виїзди. До речі, спочатку депутати сприйняли це рішення без зайвих проблем. Хоча в будь-якій іншій політичній ситуації це було б неможливо. Але з часом невдоволення накопичилося. Передусім у депутатів більшості. І це теж конвертувалося у відсутність голосів. Останній приклад, коли депутатам, які не підтримали поганої версії законопроєкту про БЕБ (від Татарова), почали скасовувати відрядження, тільки посилив цю образу. Наголошую: насамперед серед депутатів «Слуги». 🔜 Далі буде останній пост на цю тему. Він спочатку був у формі «що далі робити», але в кінці змінив формат на інший.
-
💁♂️📰 Йдемо далі по факторам, які призвели до проблем в Раді у влади: ✖️Зміна «взаємодії» з Радою Тут важливо зазначити, що не всі зміни були на гірше. З утратою парламентом субʼєктності й необхідності домовлятися з депутатами в ОП зникла потреба в речах, які так допомагали «налагодити контакт» із законодавцями. Зник відомий всім соцеконом (спрощено — гроші на округи), квоти різних груп під час кадрових призначень, навіть на регіональному рівні, останнім часом ми не чули і про конверти. ✖️Немає спільного бачення Окремою проблемою комунікації стало просто те, що ніхто з депутатів більшості не знає програми дій влади чи хоча б найближчих кроків. Тому що вони просто більше не причетні до цього. Тож, звичайно, непогано проходять євроінтеграційна адженда й інші міжнародні зобовʼязання, але й ці плани теж виробляють не в стінах Ради. ✖️Покарання за ініціативу За таких умов правий не той, хто правий по суті, а той, хто може донести свою позицію до четвертого або хоча б другого поверху ОП. І в цьому ланцюжку депутати завжди останні. Навіть у губернаторів чи заступників міністрів більше шансів потрапити до перших осіб, ніж у представників коаліції. Тому дуже швидко саме на депутатів стали спускати всі гріхи й провали не тільки публічно, а й усередині самої влади. У цій ситуації якщо Рада щось зробила або проголосувала, то це сприймають або як даність, або як зазіхання на власну політичну незалежність, що в чинній системі є найбільшим гріхом і карається як мінімум звільненням. Але якщо щось провалили, не встигли чи просто ідея чергового заступника ОП була такою сирою, що її слід хоча б доопрацювати — то тут уже точно винні будуть керівники і фракції, і комітетів, і президія, і навіть апарат Ради. Тому навіть з погляду політичного виживання все менше ініціатив іде від Ради. Та все більше спроб максимально нічого не робити. ✖️Гарантії безпеки Якщо раніше участь у коаліції гарантувала депутатам якийсь спокій, хоча б від правоохоронних органів, то зараз усе навпаки. По-перше, запрацювала антикорупційна інфраструктура, клієнтами якої стало дуже багато депутатів влади. По-друге, саме методи кримінальних справ достойно замінили ОП заохочувальні підходи — гроші на округи чи кадрові квоти. Та загалом максимально зміцніла за війну правоохоронна система так пустилася берега, що взялася за здирництво навіть з бізнесів провладних депутатів. Про увагу від журналістів-розслідувачів, недоліки життя PEPів я взагалі мовчу. 🔜 Далі буде про два дуже важливих «побічних ефекти», які виникли в результаті всього цього… 📰 Весь текст статті тут: lb.ua/news/2024/03/14/603321_parlamentska_kriza_shcho_dali.html
-
💁♂️📰 Далі, коли ми говоримо про Парламент, треба розуміти, як виглядає більшість. Якщо грубо, то це десь 260-270 голосів, які складаються з: 180 СН+ 80 «групи» + і плюс десь 10 позафракційні…. Тобто запас голосів був настільки великий, що жодних проблем не мало статися…. Але сталось. У 2024-му. 🤓І тут правильно треба описати природу такого збою. Це не один фактор, а саме сукупність факторів, кожен окремо не був критичний для влади (а конкретніше для ОП), але разом вони стали проблемою. Головні перераховано у статті. Напишу перші три: ✖️Зник ризик розпуску парламенту До початку війни майже кожного політичного сезону зʼявлявся привід «дострокових виборів». Під час війни це нереально. Це зрозуміло і депутатам від влади, і самій владі. Що вплинуло на дисципліну. ✖️Відсутність політичних перспектив Якщо після початку повномасштабної війни рейтинг підтримки (і тут я говорю виключно про електоральний рейтинг) був захмарний, що дозволяло малювати своїм депутатам райдужне майбутнє та прохідні позиції на наступних виборах, то зараз майже всі співрозмовники в «Слузі» чудово усвідомлюють, що місць усім не те що не вистачить, а дай боже, щоб стало навіть для наймедійніших і найлояльніших. ✖️Остаточна десуб'єктивізація Ради Реальним центром прийняття рішень став Офіс Президента. І цілеспрямовано роль і статус депутата зменшили (і самі депутати спочатку сприяли цьому). Та врешті перекіс став таким великим, що звʼязок між ОП і Радою майже втрачено. Точніше він став одностороннім. ОП диктує більшості, що робити, але більшість (окрім мізерної кількості людей) навіть не має можливості вживу побачити не те що Президента, а навіть другорядного заступника ОП. І поставити свої питання чи донести власну позицію. Про вплив на реальні процеси взагалі мовчу. Страх перед владою, звичайно, не дає можливості підняти бунт усередині коаліції, але вже переходить в італійський страйк 🇮🇹. Та все частіше — у відсутність депутатів на важливих голосуваннях 🖕 Далі напишу про менш важливі чинники, які теж зіграли свою роль 🔜 📰 І нагадаю, весь текст статті тут: lb.ua/news/2024/03/14/603321_parlamentska_kriza_shcho_dali.html
-
💁♂️📰 Окей, як і обіцяв зроблю на основі статті серію постів про Парламент і чому так сталося, що він почав давати збій. Перше і дуже головне, це описати, що таке зараз Рада. 🤏Давайте чесно, чинне скликання Парламенту є найслабшим за впливом за весь час. ↪️Його провладна більшість абсолютно усвідомлено і добровільно передала майже всі свої важелі впливу Офісові Президента. І зараз Парламент — це місце: 1) без публічного висвітлення роботи; 2) де не ухвалюють стратегічних політичних рішень; 3) де відсутній будь-який вплив на кадрову політику виконавчої гілки влади; 4) де не складають власного порядку денного, це роблять поза його стінами — в ОП. До речі, рішення, проводити засідання чи ні, теж приймають в ОП; 5) де роль депутата за впливом і можливістю щось змінити значно менша, ніж середньостатистичного радника ОП. 📜Цей перелік можна продовжувати ще довго, але думаю, загалом статус зрозумілий. 📉Саме тому за два роки війни в залі майже не бачили премʼєра. Голова СБУ може не зʼявитися для доповіді, навіть якщо є рішення про виклик у Раду. А колись підзвітний уряд може своїм рішенням незаконно обмежити пересування депутатів. І все це стало нормою. Підкреслюю — добровільною. Самі винні у свому щасті) І далі буде про те, з чого це «щастя» складається…. Але це вже наступний пост 🔜 📰 Весь текст статті тут: lb.ua/news/2024/03/14/603321_parlamentska_kriza_shcho_dali.html
